Горілка — оборонець Львова

Латинська приказка стверджує, що немає на світі такого місця, де би люди не пиячили. Не був винятком з цього правила і Львів.
Про це свідчать, зокрема, антиалкогольні кампанії минулого, які означають: якщо з явищем боролися, то воно таки існувало. Проте місто — центр торгівлі винами в усій Східній Європі місто — володар королівського привілею на виробництво і шинкування алкогольними напоями, апріорі не могло бути зразком тверезості
Утім, цивілізоване суспільство завжди знайде спосіб скерувати негативне явище на користь громади. Податки від виготовлення і реалізації алкогольних напоїв були одними з основних джерел доходу у Львові. З-під ялинових гілок, якими позначали місця торгівлі алкоголем у місті, пливли справді золоті ріки різноманітних податків до двох міських кас: королівської і міської. Позаяк королівська каса була призначена винятково для «укріплення міста, на поправу брам, веж, мурів, валів, перекопів і спорудження нових укріплень», деколи її називали «фортифікаційною».
Серед податків, що надходили до фортифікаційної каси, перше місце належало найстарішому — чоповому, запровадженому 1479 року для оплати найманців у війні з хрестоносцями. Чоп треба було витягнути з бочки, перш ніж розливати напій, отже, судячи з назви, спочатку податок стосувався лише шинкарів. Але згодом чопове почали сплачувати і від варіння пива й меду, від котла горілки, від бочки привезеного вина і пива. У 1505 році Львів отримав із Сейму привілей на звільнення міста від мита і двоквартальну даровизну чопового, за умови використання цих грошей на ремонт мурів.
1523 року король Сигізмунд І призначив на ремонт мурів половину чопового, яке збирали у Львові, а збирання цього податку доручив міській раді. Але слід відзначити, що ці гроші не завжди використовувалися за призначенням.
Вимога цільового призначення міських грошей призвела до конфлікту міського патриціату з бургомістром Мартином Кампіаном. 1628 року Кампіан вирішив використати кошти, зібрані за сім років від виробництва і реалізації горілки (а це було понад сім тисяч золотих), винятково на укріплення міста, проти чого рішуче повстали райці, які звикли обертати ці гроші на свої потреби.
Окрім фортифікаційних робіт, гроші з податку на виробництво та продаж алкоголю йшли на закупівлю зброї, амуніції і провіанту для міста. Прибутки від торгівлі вином були джерелом величезного маєтку купця Костянтина Корнякта, який контролював майже всю торгівлю вином на Чорному морі. Окрім величних пам’яток ренесансу у Львові (Успенської церкви і власного палацу), Корнякт збудував ще своїм коштом вежу на східному боці міських укріплень.
1634 року король Владислав IV надав право шинкувати горілкою і медом мешканцям Галицького передмістя, прагнучи заохотити їх до будівництва фортифікацій.

За матеріалами книги Ю. Винничука “Таємниці львівської горілки”

Leave us a Message