Горілчані традиції Львова за Австрії

Горілку зберігали в домашній аптечці. Але поступово до аптечки зазиралося все частіше, особливо коли австріяки завезли до Львова рецепти спиртових настоїв для печива і звідтоді кожна львівська господиня тримала в креденсі цілу колекцію малесеньких пляшечок. Та все ж випивалося тільки маленьку чарочку горілки за годину до обіду і при цьому чимось загризалося.
Оскільки аптечки знаходилися під жіночим наглядом, то не дивно, що незабаром в аптечках з’явилися лікери і настоянки. Багатші тримали в аптечці коштовні імпортні лікери, бідніші на основі горілок виробляли настоянки в домашніх умовах Особливою популярністю користувалися настоянки, які сприяли травленню — полинівка, ганусівка, гвозликівка.
Саме до аптеки «Під Золою зіркою» (нині Коперніка. І) в 1853 році привіз один хитрий підприємець цілу бочку нафти і домовився з фармацевтами, що вони за щедру винагороду знайдуть спосіб перегнати нафту в алкоголь. Йоган Зег та Ігнаій Лукасевич від зайвого зарібку не відмовилися і цілий місяць пріли над науковим експериментом. Але спирту їм так і не вдалося видобути, зате вони видобули у процесі дистиляції гас. А винайшовши гас, винайшли і першу гасову лямпу.
Поступово поширювався звичай випивання маленького келишка, перед обідом. І так львів’янки вподобали собі ті смаковиті трунки, що не одна поступово ставала залежною. Щойно у XVIII ст. мода на каву визволила львів’янок від цього помірного п’янства.
В міщанських домах узвичаїлося готувати смакові горілки. На паленому цукрі — «напалянку». На кісточках персика, мигдалю, гвоздиках, кардамоні, цинамоні (кориці) — «персику». На цинамоні, помаранчевих і цитринових шкуринках, родзинках, фігах і дактилях (фініках) настоювали «канелю». На цитрусових шкуринках, кмині, кропі, кардамоні, редьці, хіновій корі та салері — «капуцинку». На трьох складниках готували «троянку» — цинамон, імбир та галган. «Ратафію» настоювали на ганусі, кмині, кропі, петрушці або салері та пастернакові.
Були також горілки парені. Наприклад, «варенуха». До Львова її рецепт прибув з козацької України. Сушені фрукти, ягоди і приправи клали в горщик, заливали горілкою, верх заліплювали тістом і ставили на ніч до печі. Коли готували крупник, то до глиняної миски додавали товченого цинамону, гвоздики, імбиру, англійського перцю, меду, доливали горілку і, запаливши, давали хвильку погоріти, а потім гасили.
Кожен порядний торговець горілкою рекламував також свої розоліси. Цей напій походить від латинського «ros solis» —сонячна рожа. Так латинкою називалася рослина росичка або росянка, комахоїдна рослина, яка росте на болотах. Чи справді нею заправляли трунок італійські монахи невідомо, бо пізніші розоліси виготовляли за таким переписом: пелюстки рожі і цвіт помаранчі (200 г), по ложечці цинамону і гвоздики заливають З літрами води, дають вимокнути день у теплі, потім відціджують, нагрівають і розпускають у настої кілограм цукру та доливають З літри спирту.
З появою австрійців поширилися у Львові коктейлі. Тішив око «кнікебейн», що складався з різноколірних лікерів та настоянок, які обережно наливали одна на одну, не змішуючи. Зверху клали жовток. А «крамбамбуля» — це коктейль з ялівцевої, кмінкової, помаранчевої, цитринової, вишневої та персикової горілки з додатком бадьяну.
Мода на ті смаколики і «ліквори» помандрувала й у перед¬містя і в корчмах охоче пили «чорта» — самогон заправлений гвоздиками, цинамоном, медом і соком, а іноді й тютюном.
Коли спалахували епідемії, цілий Львів пив «холерівку», настоянку на лікарських травах, та «аїрник», що настоювався на корені аїру, листям якого ще й досі заклечують у нас хати на Зелені свята.
«Чорною Індією» називалася в богемному колі початку XX століття темна полинова горілка.

За матеріалами книги Ю.Винничука “Таємниці львівської горілки”

Leave us a Message