Львівські виноградники

Батько львівської історіографії Бартоломей Зіморович вважає, що першу виноградну лозу (матку) завезли до Львова львівські міщани-німці у 1432 році. Цю лозу вони отримали з Мультян (сучасна Румунія), і прищепили на схилах Високого Замку.
Ще одне опосередковане свідчення про приязні стосунки львівських купців із Владом Дракулою Цепешом, який пізніше став прототипом славнозвісного вампіра. Саме тоді Влад Дракула був мультянським воєводою. Втім, інший батько львівської історіографії, Денис Зубрицький, заперечує, що виноградні плантації під Високим Замком були першими. Як спростування подає перекази, що галицькі князі, володарі Львова, мали від його виноградників сто бочок вина вже від початку заснування міста. Окрім того, Денис Зубрицький посилається на давнішні документи, у яких згадуються виноградники за Краківською брамою.
Виноградники у Львові були від початків міста, а це приблизно VIII-X століття. Просто у 1432 році львівські міщани отримали від Влада Дракули виноградну лозу вишуканого сорту, отже, продуктивнішу. Та не лише у продуктивності річ. Своєрідна естетика виноградного листка, виногрона, фантастичне переплетення лози надихає і галицьких сакральних митців. Важко знайти у Львові іконостас, в обрамлені якого відсутні ці мотиви. З’являється також іконописний сюжет «Христос-виноградар». Він і досі є загадковим для мистецтвознавців, бо не пояснюється церковними канонами. Можна з певністю твердити лише те, що місцеві іконописці були добре знайомі з виноградом та виробництвом вина, і ця культура не була для них екзотикою.
Відомо також, що у 1524 році місто мало і власні виноградники на Клепарові. Прибутки від них йшли на ремонт доріг та мостів. Решта виноградників була у приватній власності міщан та передміщан. Точних розмірів цих плантацій ми не знаємо. Можемо робити хіба що припущення. У 1555 році місто віддало в оренду виноградники на Клепарові Еразмові Газу за 10 золотих річного чиншу. Очевидно, ці виноградники були розлогими і прибутковими. Наприклад, будинок на вулиці Руській у Середмісті Львова коштував тоді біля 40 золотих. Відомо також, що у 1524 році татари намагалися непомітно дістатися до мурів міста, маскуючись у клепарівських виноградниках. Це теж непрямий доказ їх чималих розмірів. Адже на малій плантації навряд чи могла заховатися ціла орда.
Знаємо й про міський виноградник на Личаківському передмісті. Мабуть, він не був надто прибутковим. В усякому разі, 1617 року раєцький уряд віддав його для побудови францисканського монастиря та костьолу Святого Антонія на вулиці Личаківській. Сьогодні, лише напруживши уяву, можеш відтворити давню картину зеленого розмаїття виноградної лози цього місця. Втім, чи не вона слугувала за зразок пишності і химерності скульптур цього храму?
Про сорти тогочасного львівського винограду можна лише здогадуватися. Швидше за все, це була лоза, подібна до сучасної Ізабелли. Відповідно й давала сухе або напівсухе червоне ординарне вино. Попри те, воно досить смачне, а коли добре вистояне, то потім від нього не болить голова. Але це вже мої власні референції від знайомства із поодинокими львівськими аматорами виноробства. Такі самі милі почуття мали би тішити і середньовічних міщан патріархального Львова. Яка прекрасна сув’язь поколінь!
Згадки про виноградники зникають із львівських хронік наприкінці XVIII століття. Напевне, після включення Галичини до Австрійської імперії, а відтак ліквідацій митних кордонів з Угорщиною, львівські вина загинули під натиском дешевших і кращих угорських. Ну, що ж, «Sic transit gloria vini!» Не той у нас клімат.
Ностальгійні рефлексії про колишні виноградники можемо знайти у львівських авторів навіть ХХ століття, як, наприклад, у Івана Крип’якевича.

Leave us a Message