Львівські цукерні

Аптека-цукерня
Першими кондитерами міста Лева ще в середні віки стали пекарі-позацеховики, яких не стримували суворі цехові стандарти. Їхні цехові колеги — дійсні члени офіційного пекарського об’єднання — тоді спеціалізувалися лише на випіканні хліба. Екзотичними солодощами десертний кошик наповнювали купці, які торгували зі Сходом.
А згодом кондитерську функцію взяли на себе і провізори. В аптеках, як у цукернях, можна було купити різні повидла та медівники. Фармацевти працювали також за індивідуальними замовленнями: виготовляли до свят чи приватних ювілеїв лікери, торти, марципани. Господині, які самі мали кондитерський хист до пляцків та струдлів, завжди могли придбати в аптеці бляшанки для випікання, які були у фармацевтів у широкому асортименті.
З середини XVII ст. кондитерська традиція пішла в широкі народні маси. На площі біля собору Святого Юра, де кілька разів на рік вирували ярмарки, медівники-«юрашки» були обов’язковим атрибутом частування.
А наприкінці XVIII ст. у Львові відкрилися перші мануфактури, які виготовляли кондитерські вироби.
Солодший за Дрезден
Галичан до цукерень призвичаїли австрійці. На місці західних оборонних мурів Львова, які вже вичерпали свою фортифікаційну функцію, австрійська влада у кращих традиціях європейського містобудування влаштувала променаду — прогулянковий проспект, що перетворився на місце масового відпочинку міщан. Солодким доповненням дозвілля львів’ян стали популярні у Відні цукерні, що одна за одною почали відкриватися саме там, де люди найбільше потребували хліба і видовищ.
Власники цукерень, які формували нову культуру спілкування за солодким пляцком і горнятком кави або чаю, були не менш відомими, ніж їхні заклади. На проспекті Карла Людвіка виникли цукерні Яна Вольфа, Матея Костецького, Леопольда Ротлендера та інших підприємців, які стійко витримували конкуренцію з віденськими колегами протягом десятиліть. Цукерня Ротлендера частувала галичан тортами й тістечками впродовж трьох десятків років. А кондитерський заклад Домініка Андреоллі в будинку № 29 на площі Ринок встановив рекорд довгожительства, проіснувавши 80 років, і дав свою назву сусідньому пасажу, що наскрізно з’єднував площу Ринок з паралельною вулицею.
Бум львівських цукерень, яких налічувалося не менше, ніж пам’яток архітектури, припадає на 70-80-ті роки XIX ст.
Цукрові формули
Клієнтами цукерень були міщани різних соціальних прошарків. Але особливо часто кондитерські відвідували львівська університетська професура, чиновники, артисти, митці, студенти.
Дух цукерні не лише демократизував ієрархічні відносини між професорами вищих шкіл та студентами, яких можна було побачити в дружньому товаристві за одним столиком, а й штовхав спудеїв до «гастрономічних відкриттів». Наприклад, у цукерні Юліана Вербицького двоє молодих людей вирішили публічно-показово виміряти солодкий потенціал людського шлунка. Студент медичного факультету, який краще розумівся на людській фізіології, осилив 50 тістечок, тоді як його суперник-правник зміг втиснути в себе лише 34.
Інша цукерня на вулиці Скарбковській стала прем’єрною сценою для майбутнього прозаїка і поета Корнеля Макушинського, який ще в 14 років читав тут на публіку свої перші вірші. Ті, хто був байдужий до поетичних вправ, «кулінарних» поєдинків та інших атракцій, міг смакувати тортами, тістечками, морозивом або іншими принадами під легкий акомпанемент фортепіано, яке звучало майже у кожному кондитерському закладі. А спраглі до новин відвідувачі разом зі свіжим пляцком отримували доступ до не менш свіжої преси.
Гірке кохання
У місцевих газетах 70-х років XIX ст. можна було прочитати про романтично-трагічну історію кохання Ванди, племінниці знаного цукерника Міхала Монне, та славетного художника Артура Гроттгера. 1866 року 29-річний живописець приїхав до Львова зі Снятина, де він мешкав після закінчення Віденської академії мистецтв, познайомився на балу з чарівною та розумною Вандою і втратив голову. Закоханий Артур шукав зустрічей зі своєю Музою, і довідавшись, що вона мешкає в будинку, де розташована цукерня, віднайшов її там.
Цукерня Монне була головним свідком їхніх побачень. Але цій історії кохання не судився щасливий голлівудський кінець. 13 грудня 1867 року Артур Гроттгер, який хворів на сухоти (туберкульоз), помер на лікуванні у Франції. 1868 року його останки перевезли до Львова і з почестями перепоховали на Личаківському цвинтарі, поставивши над могилою кам’яний обеліск у вигляді невтішної дівчини.
Через чотири роки наречена Гроттгера Ванда Монне стала дружиною іншого художника — Кароля Млодницького, який навчався у Мюнхені разом з Артуром Гроттгером, Яном Матейком та іншими відомими майстрами пензля. Людвіг Свєнжавський в епілозі до трилогії про славетного польського художника Артура Гроттгера «Dobry geniusz» писав, що подружжя «збирало пам’ятки по Артурові, з яких найважливішим був чорно оправлений альбом».
Дім Кароля і Ванди Млодницьких упродовж 30 років був місцем зустрічей артистів та інтелектуалів Львова. Кароль займався переважно викладацькою роботою. А Ванда шліфувала різьбярський талант, віддаючи перевагу проектуванню медалей. Багато своїх робіт заповіла музею князів Любомирських у Львові. Писала також літературні твори — повість «На порозі слави», новели, легенди. Переклала польською мовою «Історію Лускунчика» Гофмана, «Байки» Андерсена, «Христові легенди» Зельми Лягерльофф.
Успадкувала від батьків мистецький хист і донька Кароля та Ванди поетеса Марія Вольська. А син, Адам Млодницький, назвав свого первістка Артуром на честь рано померлого Гроттгера. Артур Млодницький був відомим актором і театральним режисером.
1992 року ця історія несподівано дістала новий трагічний і резонансний поворот. При спробі викрадення художнього твору Гроттгера з Львівської картинної галереї від куль злочинців загинуло двоє її працівників, які стали на шляху злодіїв.
Конкурент Веделя
Топ-цукернею, яка за часів польського Львова залишила відбиток навіть у світовій літературі, був заклад Людвіга Залевського, що на початку XX ст. розташувався у 55-річній кам’яниці, на вулиці Академічній у Львові.
Продукцію цукерень споживали не тільки «камерними» порціями за столиками закладу. Її купували на винос, оскільки у Львові не прийнято було ходити в гості з порожніми руками. Було модним прихопити з собою пакуночок з тістечками, які в цукерні загортали в білий папір і перев’язували кольоровим шнурочком зі спеціальним кільцем, щоб шнурок не врізався в палець. А випускники шкіл, які прощалися з дитинством, традиційно робили пам’ятні світлини на тлі розкішних вітрин з виробами Залевського.
Людвіг Залевський відкрив цукерню на Академічній, 22, у 1903 році. Залевського називали “чоколядовим королем”, його ім’я було візитівкою Львова. Цей власник кількох цукерень набув такої слави, що тістечка з його пекарні щодня відправляли літаком до Варшави, Парижа, Відня. У цукерні на Академічній, 22, збиралася львівська богема. Залевський був меценатом, купував картини, а для великої зали цукерні замовив у відомого художника декілька декоративних панно у стилі ампір. Син Людвіга, Володислав, перейняв професію батька, любив мистецтво і був меценатом. У 1939 році фірма Залевського перестала існувати. Натомість з’явився кооператив “Труд інвалідів”, Кам’яницю будували за проектом архітектора Яна Шульца. На першому поверсі з 1930 р. знаходилася цукерня Залевскього оздоблена в стилі ар деко. За радянських часів тут була кондитерська крамниця, яка у 1960-х почала називатися “Світоч”. 1972 року у підвалі “Світоча” відкрили бар “Шоколадний”.
Зберігся інтер’єр славної цукерні Залевського, виконаний у перехідному від модерну до функціоналізму стилі ар-деко, який впродовж наступних десятиліть створював безплатний антураж радянському спеціалізованому магазину цукерок.
Фабричний розмах
Окрім народно-мережевого маркетингу, коли нових прихильників до цукерень приваблювали розповіді очевидців, власники кондитерських активно використовували газетну рекламу, візуальну промоцію — поштові листівки із зображенням своїх закладів та адресні повідомлення поштою постійним клієнтам.
Наприкінці XIX — на початку XX століття на кондитерському ринку спостерігалися дві виразні тенденції: або цукерня розросталася до масштабів невеликої фабрики, або промислове підприємство для «дегустаційного» просування виробів відкривало свою фірмову кондитерську. Наприклад, цукерня Монне, змінивши власника, згодом стала фабрикою шоколаду, цукрів і печива Яна Гефлінгера, син якого Тадеуш мав у Львові кілька крамничок. Інший підприємець Маурісій Брандштадтер 1882 року запровадив виробництво цукерок (з 1921 року — фабрика «Бранка»), а пізніше відкрив фірмовий магазин, де можна було також скуштувати кондитерські вироби. Відомий Людвік Залевський з 1909 року відкриває склад фабричних цукрів та шоколаду на вулиці Академічній (поблизу цукерні), де вироби можна було купити гуртом та вроздріб.
1904 року для лобіювання інтересів великого класу цукерників було засновано «Товариство цукерників для Галичини та Буковини» з центральним офісом у Львові. Ця громадська інституція надавала правову, професійну та матеріальну допомогу підприємцям, регулювала відносини між найманими працівниками та роботодавцями.
Цукерня Бенецького
Конкурували не лише якістю, але й намагались створити клієнтам домашню атмосферу: цікавились здоров’ям, бавили новинами і жартами … В останню чверть XIX століття одне з перших місць на цукерняному полі Львова посів Александер Бенецький. Перед тим як розпочати власну справу у Львові, майбутній власник близько п’яти років працював на кондитерських фабриках Кракова та Варшави, здійснив тривалу подорож набуваючи досвіду у цукернях Відня, Дрездена, Гамбурга, Парижу, Берліну та Лондону
У 1885 році метр відкриває власну справу у Львові, для початку, з компаньйоном, але згодом починає вести діло самостійно… Незабаром цукерня стає однією з найкращих у Львові.
Спочатку заклад Бенецького містивсся на вулиці Кароля Людвіка, 11 (нин. пр-т Свободи), у тому ж приміщенні де була колись ще одна уславлена цукерня Ротлендера.
Цукерня встановила досі не бачені у Львові години роботи для подібних закладів – клієнтів запрошували з 7.30 до 23.30, вечорами тут грала музика. Важко було знайти більш вигідну місцину, аби файно провести час … Показником якості товару, що пропонував заклад Бенецького, були зафіксовані замовлення з Нью-Йорку, Лондону і … Александрії!
Найцікавішим було те, що пан Бенецький, власник чи не найпопулярнішої цукерні у Львові, був цукерником лише на чверть, маючи далеко не єдине покликання… Крім того, він ще був міським радником, членом львіського Куркового товариства, мисливцем, членом ловецького товариства імені святого Губерта, меценатом
Після 1918 року цукерня зникла – саме на цій даті уриваються згадки про заклад у пресі, зникає реклама … Згодом, наприкінці 1920 -х, спадкоємець Бенецького відкриває цукерню за адресою Ягеллонська, 18 (нині вул. Гнатюка), але про колишній успіх він міг лише мріяти
Цукерня Андреоллі
Доменіко Андреоллі відкрив першу у Львові цукерню. У 1803 р. він придбав кам’яницю №29 на площі Ринок і після перебудови, яка тривала півтора року, відкрив там цукерню.
Доменіко до того часу вже мав кондитерський бізнес у себе на батьківщині, тож його цукерня у Львові відзару стала популярною. Андреолля привіз сюди машини, печі, залучив професіональних кондитерів зі Швейцарії. У цьому бізнесі йому допомагала сім’я. “Родзинкою” його цукерні був шоколад. Тут можна було випити гарячого шоколаду, посмакувати шоколадними цукерками, тістечками з кремом, фруктовими начинками, печивом різних видів. Значну частину сировини Андреоллі привозив Зі Швейцарії, зокрема і шоколад. А постачальників фруктів, варення, горіхів мав серед місцевих людей. У торговців-вірмен куупував прянощі – корицю, коріандр, шафран, імбир, аніс. Кондитерська Андреоллі поставила рекорд “довговічності”. – вона діяла до кінця 19 ст. як власність родини Андреоллі, згодом, до 1939 р. вона належала іншим власникам. У 19 ст. конкурентів для бізнесу Андреоллі практично не було, інші цукерні почали з’являтись уже на межі 19-20 ст. (одна з найпопулярніших в цей час – цукерня Залевського на вул. Академічній, 22). У цукерні Залевського постійно збиралась галицька інтелегенція, продукція цукерні експортувалась закордон. Загалом у львіських цукернях початку 20 ст. було модно читати свіжу пресу – власники отримували її з Відня, Парижа, Лондона.

Leave us a Message