Історія горілки у Львові звичайно ж поступається історії вина, меду, чи пива. Вона й молодша та й не така шляхетна. Коли горілка народжувалася в лабораторіях середньовічних хіміків, ніхто з них і гадки не мав, на які манівці зіб’ється їхнє дитя.
Незважаючи на те, що горілочку навчилися в Європі добувати давненько, служила вона спочатку за ліки і перебувала на господарстві в аптекарів. І горілка сумлінно виконувала своє медичне покликання. Помагала від багатьох хворіб бодай таким чином, що завдяки їй можна було виготовити спиртові настої. Саме як лікарський засіб потрапила горілка і до Львова. Особливо багато її заживали під час холери та чуми. Нею на¬тирали обличчя і тіло, вірячи, що морове повітря відступить перед горілчаним духом. Аптекарі, або, як їх тоді називали, ароматоріуси, жваво спродував свої настоянки, зілля й еліксири у ярмаркових будах попід Ратушею, а крім лікарського зілля торгували перцем, цинамоном, виробляли цукерки й марципани, а також воскові свічки.
Селяни та передміщани пили рідко, переважно на свята, але як уже пили, то залюбки впивалися. Міщани пили частіше, але меншими дозами. Прижився звичай випивати чарку натще з самого ранку. В більшій кількості горілку заживали по обіді. Помічено було, що сп’яніння можна зменшити, якщо з’їсти тлусту їжу, а незабаром уже горілку пили з розтопленим товщем і навіть олією.
Останню чарку горілки пили перед сном
На великих бенкетах, коли до Львова приїжджали королі та гетьмани, або заморські достойники, горілки до столу не подавали, бо вважали її холопським напоєм. Про те, щоб на якомусь поважному прийнятті подавати горілку не могло бути й мови. Хіба в якихось особливих випадках. Так, наприклад, коли посли московські прибули до Кракова, їх завели в окремий покій і там вгощали міцними напоями, бо відомо було, що москалі оковиту поважають понад усе. Тільки після цього їх запросили до королівського столу, де вже подавали вина.
Мед і вино були коштовними трунками і ними впиватися можна було тільки з якоїсь оказії. Літра слабого французького вина коштувала 3 золотих, що становило триденну платню ремісника, а його учневі за ці гроші доводилося працювати півмісяця.
За матеріалами книги Ю. Винничука “Таємниці львівської горілки”
