В XIX ст. горілку вподобали собі селяни і таким чином горілка стала напоєм народним. Тому-то горілка мала більшу популярність на львівському передмісті, ніж у самому Львові, та, зрештою, у місті вона була дешевша і, коли львів янин мав бажання загудіти, то йшов собі з компанією за рогатку.
Якщо право пропінації в Галичині заборонили у 1889 році, то у самому Львові дещо раніше—у 1881. Хоч за Австрії Конфрантерія Пропінаторів і не зникла, але обмежила свою діяльність до гуманітарних вчинків. У 1870 році останній сеньйор Конфрантерії Кароль Шварц віддав свій статут, братську хоругву і скарбницю новій організації Корпорації Шинкарів, яка розвивалася дуже мляво і змушена була розширитися, прийнявши у свої ряди також виробників неалкогольних напоїв. Звідтоді вона почала називатися досить мальовничо: Товариство Шинкарів, Каварників, Трактирників, Дистиляторів Горілки, Рафінерів, Фабрикантів Лікерів, Розолісів і Води Содової у Львові. Наприкінці XIX ст. Товариство очолював Юзеф Адам Бачевський. По війні Товариство перетворилося на Малопольський Союз Рестораторів. Зміни назви не зашкодили його членам у 1936 р. відсвяткувати свій 240-річний ювілей.
У вищих сферах XIX ст. принесло вже культурніше споживання алкоголю, почали приживатися звичаї пити певні напої до певних страв — біле вино до риби, червоне — до м’яса, горілку—до оселедця чи бігосу (тушкована капуста з м’ясом), лікер — до кави.
Поволі почали з’являтися звістки про шкідливість алкоголю, боротьбу з п’янством в Галичині очолила церква. З’явилися товариства тверезості. Хтозна до яких розмірів дійшов би масовий алкоголізм, якби митрополит Йосиф Сембратович (1870-1882) не започаткував грандіозної антиалкогольної кампанії. Завдяки цьому споживання алкоголю в Галичині у 1893-1909 роках спало з 4.75 до 3.75 літрів на особу. І цифри ці стосуються горілки, бо імпортоване вино пили тільки заможні.
За матеріалами книги Ю. Винничука “Таємниці львівської горілки”
