Mons Pius

Адреса: вул. Лесі Українки, 14
Телефон: 032-2356060
Години роботи: 11:00 – 23:00
Ресторан з лат. – Гора Благодаті знаходиться в старій забудові вірменської дільниці Львова.
Недалеко розташований Вірменський кафедральний собор, колишній палац архієпископів, монастир бенедектинок. Поруч знаходилась школа для хлопців і друкарня, у якій славетний Ян Карматенц надрукував у XVII столітті перші вірменські друковані книги.
У XVIIІ столітті ті самі будинки були перебудовані для заставного банку-ломбарду Mons Pius, який діяв у них до ліквідації у 1940 році. У XVII-XIX століттях серед клієнтів банку було чимало відомих людей – граф Дідушицький, вірменський архієпископ Яків-Стефан Августинович, католицький єпископ Вацлав-Ієронім Сериковський, князь Любомирський, князь Сапіга, графиня Людвіка Потоцька, граф Жевуський і багато інших. Особливо колоритною була діяльність навколо банку львівських євреїв. Користаючи з низького проценту (4-8%) під який видавали гроші у вірменському ломбарді, євреї діяли як «довірені особи» деяких аристократів і урядовців австрійської адміністрації Галичини. Останнім євреї позичали ті самі вірменські гроші, але вже під 25-30%. Хроніки і касові книги ломбарду зберегли прізвища таких спекулянтів, як то Зискель Фішман Хаймович, Зося Діамант, рабін Мойзеш Шапіро, Мошка Мізес, Берк Аронович, Шльома Пінкес.
Mons Pius був у історії Львова унікальною установою. Займав він виняткове місце серед інших львівських банків. Ця унікальність полягала в його середньовічному походженні, 300-літній історії безперервної діяльності в традиціях давніх набожних банків (ломбардів), які виникли у XV-XVII століттях у цілій Європі стараннями отців францисканців та з ініціативи церковної влади. Банк Mons Pius пережив неодноразові зміни влади у Галичині, з типово середньовічної церковної інституції перетворився на сучасний ХХ-вічний банківський заклад.
Перший зал ресторану Mons Pius прикрашає вітраж Розена. Ця знахідка насправді є сенсацією в історії львівської реставрації а також гордістю всіх, хто цікавиться і захоплюється історією Львова. Сам вітраж був спроектований відомим художником Яном Генриком Розеном у 1927 році і виконаний у закладі вітражів Ф. Бялковського у Варшаві. Цей вітраж було встановлено у вікно північної нави вірменської катедри у Львові. Він був подарунком банку Mons Pius архієпископу Юзефу Теодоровичу з приводу його 25-річного ювілею єпископства на львівській кафедрі.
В 70 роках минулого століття в дворику теперішнього ресторану Mons Pius було знайдено скляні осколки, які зрештою було ідентифіковано як частини унікальної роботи Розена. Ідея реставрації вітража від самого початку виглядала цілковитою авантюрою, та все ж погодитись на неї було з одного боку викликом, а з іншого – розумінням того, що нашу історію потрібно оберігати і всіма силами намагатись відродити
У нижньому ярусі вітража знаходився герб вірменського капітулу і дати 1902 – 1927 – срібного ювілею архієпископа Юзефа Теодоровича, біля нього напис «Нашому архіпастирю Юзефові Теодоровичу». Вище у великому полі представлена сцена прийняття у заставу коштовностей і видача кредиту в банку Mons Pius у XVII столітті. В середній частині вітража розміщена сцена надання привілеїв львівським вірменам польським королем Яном ІІ Казимиром у 1654 році. Верхню частину вітражу відреставрувати не вдалось. На ній Розен зобразив постаті трьох святих Вірменської Церкви: св. Нереса – патріарха Вірменії і автора церковних гімнів, св. Сагака (Ісаака) – ечміадзинського католікоса і св. Месрота (Маштоса) – винахідника вірменського алфавіту і вірменської писемності на початку V століття.
Також першу залу прикрашає портрет одного з директорів банку Mons Pius Яна Мардиросевича. Значна більшість директорів банку були священниками, людьми глибоко віруючими, солідними, порядними і чесними, тим часом в 1890-1901 роках функції директора виконувала людина, яка призвела своїми махінаціями до найбільшого фінансового скандалу у історії банку. Цим директором був отець Ян Мардиросевич (1858-1926). Мардиросевич витратив чимало грошей на фінансові махінації, видавав значні суми на азартні ігри і на жінок. Коли забракло власних грошей, почав видавати значні суми з каси банку. Бажаючи покрити збитки, зайнявся спекуляціями нафтовими акціями. Відчуваючи безнадійність ситуації, ксьондз-банкір сам віддався у руки поліції.
Мардиросевич займався також винахідництвом. Серед його винаходів були складана парасолька, гумові пломби для вагонів, унітаз з підігрівом, бездимна піч, тощо. На сьогодні з впевненістю можна сказати, що одна з мрій отця здійснилась – в ресторані Mons Pius є бездимна піч, в котрій на дровах готуються справжні стейки.
Другий зал ресторану Mons Pius присвячений розвитку алкогольної історії у Львові. У Львові виготовленням пива і питного меду займалися майже усі міщани з часів заснування міста, але культура вживання пива розповсюдилась у XIV століття – з часу поселення німецьких колоністів. 1425 році було організовано львівський цех пивоварів. Пивовари також брали участь в обороні міста – їм належала шоста від Краківської Брами оборонна вежа. Проте історія пивоваріння у Львові не завжди носила позитивний характер – у 1527 році страшна пожежа, яка знищила значну частину готичного Львова, виникла саме на броварні.
Якщо виробляти пиво міг практично кожен міщанин, то займатись його продажем мали право тільки кілька визначених магістратом крамниць, що належали купцями-католикам. Продаж вина і горілки теж був монополізований магістратом і довгий час райці розподіляли це право тільки між собою. Серед монастирських броварів вирізнявся бровар отців єзуїтів, заснований у 1715 році на Клепарівському передмісті. Після касації ордену єзуїтів у Галичині в 1773 році губернаторство продало бровар у приватні руки, а згодом у ХІХ столітті утворилась спілка «Львівське акційне товариство броварів». Бровар виготовляв декілька ґатунків пива, які були популярними не тільки у Львові, але у й цілій Галичині. Серед них пиво «Львівське», «Марцове», «Портер», «Окоцімське». Популярним також було пиво виготовлене на інших броварах.
Горілка у середньовіччі у Львові не була так популярною як пиво – вона була дорогою і вироблялась у невеликих кількостях. У 1570 році було виготовлено лише 10 котлів оковитої. У 1689 році ціна кварти горілки (майже 1 літра) складала 2 золотих, а найбільш популярними були ґатунки під назвою – «анісова», «цинамонова», «імбирна», «ганишкова» і «цукрова». Популярність горілки у Львові з кінця XVIII століття підтримувала фірма «Ю.А. Бачевський», фабрика якої містилась на Знесінні, на Жовківській рогатці. Ця фабрика виготовляла горілки та лікери відомі не тільки у Львові і Галичині, але й у цілій Європі. У 1866-1939 їхня продукція була відзначена найвищими нагородами на міжнародних виставках у Європі (від Парижу до Москви), у Америці і навіть Австралії. Горілки Бачевського увійшли у легенду і фольклор нашого міста. Про них співали у вуличних піснях, їх пили у найвищому аристократичному товаристві і у звичайних львівських ресторанах.
Зазначимо, що історія алкоголю у Львові продовжує розвиватись і сьогодні – яскравим прикладом цього є живе пиво Mons Pius, котре може спробувати кожен з відвідувачів нашого закладу. Важливо зазначити, що смак будь-якого пива на 80% залежить від смаку води, а тому нашою особливою гордістю є той факт, що пиво Mons Pius за ретельно розробленими рецептами львівських пивоварів вариться на воді з артезіанської свердловини.
Інтер’єр третього залу прикрашають портрети відомих львів’ян, які жили і працювали в нашому місті або своїми проектами, ідеями, розумом спричинилися до його розвитку. Більшість з них також були клієнтами банку Mons Pius.
Ян Болоз-Антоневич був професором університету, засновником кафедри мистецтвознавства, автором сотень наукових статей і монографій, вихователем цілої плеяди відомих науковців. Юліан Захаревич – архітектор, людина, котра в ХІХ столітті заснувала Львівську школу архітектури, свого часу був ректором Львівсько Політехніки. Творчість Захаревича визначила магістральні шляхи архітектури Львова другої половини ХІХ століття. За його проектами були збудовані: будинок Політехніки, Галицької ощадної каси (тепер Музей етнографії), костел францишканок, а також реставровані святині Івана Хрестителя і Марії Сніжної. Випускник Мюнхенської і Флорентійської академії мистецтв, скульптор Тадеуш Баронч створив сотні скульптур і монументальних пам’ятників, які прикрашали будинки і площі нашого міста, серед них кінний пам’ятник короля Яна ІІІ Собеського у Львові і поета Адама Міцкевича в Трускавці, алегоричні фігури в оздоблені Львівської Опери. Генерал-лейтенант і кавалер ордену св. Станіслава Ян де Вітте був комендантом Кам’янець-Подільської фортеці і архітектором. Для Львова він виконав проект Домініканського костелу (1749-1764) і палацу князів Любомирських (пл. Ринок 10).
Серед політиків вирізняється прізвище Давида Абрагамовича, депутата Галицького сейму і президента австрійського парламенту, міністра до справ Галичини в австрійському уряді (1907-1909). Граф Леон Пінінський був намісником Галичини у 1898-1902 роках, ректором і професором Львівського університету, відомим колекціонером і меценатом. Корнелій Кшечунович походив з відомої родини земельних власників, був одним із лідерів галицького сейму, меценатом мистецтва. Фармацевт Ігнацій Лукасевич увійшов в історію Європи, як один із винахідників гасової лампи і способу дистиляції сирої нафти. Був піонером нафтового промислу у Галичині, мільйонером, громадським діячем. Інший львівський аптекар Теодор Торосевич відзначився як видатний дослідник мінеральних джерел Галичини. Дякуючи його невтомній праці були організовані такі курорти, як Трускавець, Моршин, Івонич, Немирів. Кароль Мікулі був видатним піаністом, композитором, учнем Фредеріка Шопена, організатором Львівської консерваторії і Галицького музичного товариства. Знамениту хроніку Львова «Потрійний Львів» написав львівський бургомістр Бартоломей Зиморович. Автором популярних віршів був Шимон Шимонович, останній написав свої «селянки» в кінці XVI століття, а Зиморович свою хроніку на початку XVII століття.