За бажанням цісаря Франца-Йосифа Галичина була головним виробником горілчаної продукції у Австро-Угорській імперії.

Монарх надавав галицьким поміщикам ліцензії на виготовлення і продаж горілки, але шляхтичі не охоче брались за цей бізнес і перепродували дозволи міщанам. Ті в свою чергу, швидко опанували справу і практично переповнили ринок готовою продукцією. Але оковита вважалась напоєм середнього і нижчого класу. Аристократія віддавала перевагу винам багаторічної витримки.

Понад 200 років тому поблизу Львова галицький єврей Лейба Бачелес відкрив невелику ґуральню і цим розпочав історію бренду «J.A. Baczewski».

У ті часи в Галичині існували правила, згідно з якими селяни були зобов’язані викуповувати певну кількість горілки на рік. Якщо ж у них не було грошей, то вони зобов’язані були відпрацювати її вартість. З одного боку це сприяло підвищенню рівня алкоголізму в Західній Україні, а з іншого – розвивало алкогольну промисловість.

У 1782 році Лейба Бачелєс відкрив свою гуральню неподалік Бібрки у селі Вибранівка. Фабрика спеціалізувалась на виготовлені високоякісної продукції, очищеної від самогонного запаху і приправлену настоями різноманітних трав, за що у 1810 році фірма отримала від австрійського уряду імператорського орла та титул “K.u.K. Hoflieferant” (Постачальник Цісарського та Королівського Двору).

Його син Леопольд Максиміліан, охрестившись і прийнявши католицизм, змінив своє прізвище на польський манер – Бачевський (пол. Baczewski), і у 1856 році переніс виробництво до Львова в район Жовківської рогатки у колишній палац Целецьких, збудований на початку XIX століття. Родина Бачевських оселилась у кам’яниці на площі Ринок 31.

Бачевські постійно на свої підприємствах запроваджували новітні технології, що давало їм позитивні результати у темпах виробництва, а також у покращені якості продукції. У 60-70-х роках XIX століття управління підприємством перебирає на себе правнук Лейби Бачелєса, випускник Львівської технічної академії (нині НУ “Львівська політехніка”) – Йосиф Адам Бачевський. Йосиф Адам енергійно береться за справу: переоснащує фабрику за останнім словом техніки, підбирає професійні кадри, активно рекламує бренд. Він робив усе, щоб розмови про його бренд не припинялися. Листівки та плакати, де в різний спосіб рекламувалися напої Бачевських, стали незмінним атрибутом в житті Львова. При цьому рекламні плакати Бачевського були настільки естетично оформлені та якісно надруковані, що їх навіть почали колекціонувати».

Серцем підприємства були 2 парові машини сумарною потужністю 125 кВт, низка парових помп, 1 турбіна, 14 двигунів, 3 динамо-машини. Через два роки після винайдення ірландською фірмою Aeneas Coffey методу подвійної ректифікації його впровадили для очищення горілки у Львові. Три ректифікаційні апарати системи Barbeta-Pompego i Savala щодня проганяли до чистого стану понад 300 гектолітрів міцного напою, відфільтровуючи шкідливі та неприємні на запах домішки. Спеціальне обладнання дистилювало трави та іншу сировину. Усім підприємством, на якому щодня працювало 300 робітників і яке щодня відвантажувало 4,5 залізничних вагони алкогольних виробів, управляли 50 менеджерів різного рівня: 20 з них вирішували технічні питання, 30 — адміністративно-організаційні.

Виробничі здобутки підсилювалися іміджевими — титул цісарського постачальника став своєрідним аналогом нинішніх сертифікатів ISO-9001 чи 9002. Йозеф Адам Бачевський замислюється не лише над вмістом, а й над формою. Тому для візуального позиціювання своїх напоїв починає експериментально розливати вироби, які відправляє на експорт до Франції, Великої Британії, Італії, Німеччини, у кришталеві карафки (пляшки). Це збільшує упізнаваність та популярність горілки зі Львова. Згодом у шляхетну тару різної місткості, форми та кольору, які оперізував випуклий напис про походження напою, фасують і решту продукції, яку виготовляє гуральня Бачевського. Бачевський активно рекламує свою лікеро-горілчану продукцію у тогочасних часописах, друкується на рекламних плакатах і флаєрах та представляє її на всіх Європейських виставках. Після смерті Йосифа Адама за справу беруться його сини Генрик і Леопольд. Старший син Леопольд здобув освіту хіміка в університетах Відня і Львова, пройшовши викладацьку практику в Рільничій (аграрній) академії (Дубляни під Львовом) та отримавши досвід комерційного радника віце-маршалка (заступника міського голови), підкріплений орденами Залізної корони III класу та Франца Йосифа. Леопольд більше уваги приділяв виробничо-технологічним питанням, тоді як правник Генрик, також кавалер ордена Франца-Йосифа і згодом депутат міської ради, зосередився на фінансових справах фірми. З маркетингових міркувань вони не змінюють назви фірми і залишають її повну назву, яка була при батькові – “J. A. Baczewski”.

У 1921 році Бачевські ініціювали першу в історії Польщі професійну рекламну кампанію. Вони замовили у варшавській рекламній агенції «Подбуй» кілька десятків яскравих рекламних малюнків і розмістили їх в ілюстрованих газетах та журналах. Задум полягав у тому, щоб заохотити читачів до колекціонування художньо виконаних «рекламівок-постерів» і в такий спосіб стимулювати інтерес до оригінальної продукції Бачевських.

Але рекламним апогеєм у просуванні товару на алкогольний ринок став павільйон, який підприємство спорудило 1921 року на Східних торгах у Стрийському парку. Цей експозиційний стенд 20 метрів заввишки, виконаний у формі карафки, було визнано найцікавішою і найбільш відвідуваною експозицією крайової виставки. А через чотири роки вже на Лондонській виставці алкоголю продукція фірми здобула всі можливі нагороди, про що широко писала європейська преса.

«Один з найцікавіших маркетингових ходів Бачевських стосувався їхнього прямого конкурента – власника горілчаного вибробництва «Smirnoff» – Володимира Смірнова. У 1924 році Володимир якраз переїхав із Стамбула до Львова, де почав виробництво своєї горілки. Стефан Бачевський наказав розмістити на етикетці напис «Єдина горілка, котра рівня Бачевському – російська горілка Смірнова з Москви». Росіянин не залишився в боргу і на своїх етикетках написав: «Єдина горілка, котра рівняється горілці Смірнова – горілка Бачевских зі Львова».

Коли 1930 року Генрик помер, його бізнес перейшов до Стефана, сина Леопольда, який керував фабрикою разом із двоюрідним братом Адамом, сином Генрика, та іншими членами родини Бачевських. Щоб утримати ціни і якість міцних виробів на фірмовому рівні, нащадки вирішили не розширювати асортимент віддегустованої поколіннями пращурів продукції і не збільшувати обсяги виробництва. Замість цього вони нарощували рекламну складову в маркетинговій політиці. З промо-метою Стефан Бачевський, якого добре знали як консула Австрії в Польщі, уклав, зокрема, контракт з двома відомими океанськими лайнерами «Пілсудський» і «Полонія», на борту яких споживали і пропагували ці напої. Морським шляхом вироби Бачевського потрапили до Канади, Південної Америки та Австралії. Фірма першою стала використовувати для транспортування своєї продукції авіасполучення. З 1930 року лікери зі Львова щодня відправляли літаком до Парижа, Відня, Праги. Для ще більшого підвищення ринкової ваги виробів Бачевського, частина його горілок була промаркована написом «єдина горілка порівнянної якості з тією, що виробляється П’єром Смірновим у Росії», а на товарах партнера був такий же напис про фабрику Бачевського.

Але у вересні 1939 року на територію фабрики падає авіабомба, а із приходом радянської влади із зруйнованого підприємства вивозиться вся продукція до Москви. Після війни на території гуральні створюють завод по виготовленню алмазних інструментів. Слід Стефана і Адама Бачевських загубився у в’язницях і таборах, а вцілілі члени родини після війни тікають до Відня.

Відомий польський науковець та письменник, уродженець та дослідник Львова Вітольд Шольґіня (Witold Szolginia) був очевидцем тих подій. Свої спогади він описав у книзі «Той Львів» («Tamten Lwów»).

«З верхнього Личакова чітко було видно, як гине розбомблений старий «Бачевський». Вдень над пагорбами не далеко розташованого від нас Кайзервальду здіймався над Знесінням величезний гриб диму, який увечері та вночі перетворювався на страшний вогняний гейзер. Пам’ятаю, як того гарячого вересня усі чоловіки на Личакові (і, з певністю можна сказати, в інших львівських районах також) дуже шкодували за «Бачевським», котрий раптом спалахнув і горів безупину: стільки алкоголю в його магазинах, стільки добра марнується, стільки добра… З любов’ю і великим жалем згадували вони різні види горілок та лікерів знаменитої фірми».

Стефана Бачевського та його двоюрідного брата Адама арештували, а залишки вцілілої продукції радянські військові, які на той час зайшли до Львова, вивезли у Москву. Так, після 157 років існування закінчилася львівська історія горілчаного бренду «J.A.Baczewski».

Після арешту «енкаведистами» Стефан і Адам Бачевські були ув’язненими, а навесні 1940-го обох братів було розстріляно. Інші члени родини Бачевських емігрували в Австрію. Серед них був і син Стефана Бачевського. Після другої світової війни у Відні Бачевські разом з далеким родичем Едвардом Ґеслером, відновили горілчану фабрику. Пізніше Ґеслер викупив право на використання торгової марки і нову фабрику назвав «Altvater Gessler – J.A. Baczewski». Під цією назвою спадкоємці Едварда і досі виробляють алкогольні напої.

Через 76 років після знищення фабрики і масового грабунку залишків продукції «J.A. Baczewski», горілчана легенда Австро-угорської імперії та Європи повернулася до Львова. У центрі міста було відкрито «Ресторацію Бачевських». Концепція закладу побудована на історії відомої родини.

«Під час ремонту приміщення теперішньої «Ресторації Бачевських» робітники з ремонтної бригади у підвалі будинку знайшли 2 старі пляшки, одна з яких була повна. Обидві пляшки були родом з кінця 19 століття. На обох виднівся напис «J.A. Baczewski»…

Нині відроджена у Відні сином Стефана родинна фірма під назвою Altvater Gessler розливає горілку Monopolowа за рецептами XVIII ст., створеними на картопляній основі, і медовий лікер Krupnik. Сивого авторитету пляшкам додає історичний напис «Започаткована 1782 року у Львові».

Published by admin