Кнайпово-історичні екскурсії "Сервус, Львове"

Історію Львова важко уявити без кав'ярень, веселих і не дуже трафунків, пов'язаних з ними. Значна частина життя давніх містян проходила у львівських кнайпах та рестораціях. Не було б визначних математичних рішень, якби не "Шкоцька кнайпа", відсутність "Атляса" також би спричинила багато незручностей. Проте, у львівських кнайпах відбувались і продовжують відбуватись не тільки дружні посиденьки, львівські заклади здавна були місцем зустрічі ділової та політичної еліти міста налагодження бізнесових та політичних контактів. 

Вірменська громада Львова є однією з тих, яку сміливо можна вважати ровесницею міста Лева. Перші згадки про львівських вірмен датовані XIII сторіччям, часами правління князя-короля Данила Романовича.

У Львові можна знайти велику кількість будівель, споруджених вірменськими архітекторами. Юліан Захаревич побудував головний корпус Національного університету "Львівська політехніка", а також Львівський національний етнографічний музей, на куполі якого розміщена єдина у світі сидяча статуя Свободи. Син Юліана - Альфред Захаревич - автор проекту майже всіх будівель, що за спиною пам'ятника королю Данилу. Теодор Торосевич, галицький фармацевт і біохімік, відкрив цілющість вод Трускавця і Моршина. Ігнатій Лукасевич, польський технолог, вірменин за походженням, винайшов у 1853 році першу гасову лямпу. Кароль Мікулі, улюблений учень Шопена - засновник Галицького музичного товариства у Львові, перший директор Національної львівської філармонії.

Друкарня Ованеса Туманяна, заснована у Львові у 1616 році, була четвертою вірменською друкарнею у світі. Вона не довго проіснувала, але Ованес Туманян зумів надрукувати три книги, перша «Псалми Давидові». Це було знаковою подією не тільки для вірмен, а й для історії книгодрукування. 

Храм Хреста Господнього

За згадками, ще від княжих часів на цих теренах на березі Полтви стояла дерев’яна вірменська церква Святого Хреста. Зведення нового храму із каменю і цегли було розпочато у 1629 році коштом вірменського купця Сагака Агопсовича і завершено наприкінці 1630-х років. Ім’я архітектора невідоме, проте, за рядом ознак, авторство приписують відомому архітектору італійського походження Павлу Римлянину.

При храмі був чималий цвинтар та мурований жіночий монастир вірменських василіянок. Відомо, що монастир довгий час не підтримував унію вірменської церкви із римо-католиками. Після сутичок із вірменами-уніатами монахині оселились у Язлівці і Кам’янці-Подільському…

Також ця давня львівська святиня згадується у подіях пов’язаних із другою облогою міста козаками Богдана Хмельницького у 1655 році. Тоді із даху храму було знято свинцеву бляху для виплати контрибуції… 1680 року частина монахинь повернулась і осіла при катедральному вірменському соборі, заснувавши монастир на бенедиктинському уставі.

У 1671 році вірмено-католицький єпископ Миколай Торосевич передав монастирські келії римо-католицькому ордену Театинів, залишивши собі церкву і кладовище. Додатково театинці створили тут папську колегію для навчання вірменської молоді. 1681 року монастир був переданий їм остаточно. Кількість учнів колегії збільшувалась і театинці розпочали будівництво нового приміщення під Високим замком. По переселенню до нової будівлі, монастир при церкві Святого Хреста продано отцям місіонерам…

1744 року Лазаристи (місіонери) зайнялись розбудовою монастиря за проектом відомого архітектора Бернарда Меретина. 1769 року місіонери зайняли і храм, вимінявши його на костел Святого Войцеха, що поблизу Високого замку.

Під час реформ цісаря Йосифа ІІ, 1782 року монастир місіонерів було скасовано. У реквізованих приміщеннях було влаштовано військовий шпиталь, а пізніше – гарнізонну в’язницю. Церква слугувала як каплиця для ув’язнених… Через деякий час монастир перетворено на казарми… Після того, як поруч було збудовано новий казарменний корпус (нині Замарстинівська, 7), тут облаштувався військовий суд із власною в’язницею… У червні 1941 року Замарстинівська тюрма стала місцем масового винищення енкаведистами людей, одним з найтрагічніших символів режимів у Львові…

Сьогодні комплекс т.з. Малих касарень належить до Львівського юридичного інституту, а у відновленому храмі Хреста Господнього відбуваються Богослужіння. Почергово проводять Богослужіння Українська Греко-Католицька Церква та Українська Автокефальна Православна Церква.


Mons Pius

Адреса: вул. Лесі Українки, 14

Телефон: 032-2356060

Години роботи: 11:00 - 23:00

З історії заснування закладу

Ресторан з лат. - Гора Благодаті знаходиться в старій забудові вірменської дільниці Львова. Недалеко розташований Вірменський кафедральний собор, колишній палац архієпископів, монастир бенедектинок. Поруч знаходилась школа для хлопців і друкарня, у якій славетний Ян Карматенц надрукував у XVII столітті перші вірменські друковані книги.

У XVIIІ столітті ті самі будинки були перебудовані для заставного банку-ломбарду Mons Pius, який діяв у них до ліквідації у 1940 році. У XVII-XIX століттях серед клієнтів банку було чимало відомих людей - граф Дідушицький, вірменський архієпископ Яків-Стефан Августинович, католицький єпископ Вацлав-Ієронім Сериковський, князь Любомирський, князь Сапіга, графиня Людвіка Потоцька, граф Жевуський і багато інших. Особливо колоритною була діяльність навколо банку львівських євреїв. Користаючи з низького проценту (4-8%) під який видавали гроші у вірменському ломбарді, євреї діяли як «довірені особи» деяких аристократів і урядовців австрійської адміністрації Галичини. Останнім євреї позичали ті самі вірменські гроші, але вже під 25-30%. Хроніки і касові книги ломбарду зберегли прізвища таких спекулянтів, як то Зискель Фішман Хаймович, Зося Діамант, рабін Мойзеш Шапіро, Мошка Мізес, Берк Аронович, Шльома Пінкес.

Mons Pius був у історії Львова унікальною установою. Займав він виняткове місце серед інших львівських банків. Ця унікальність полягала в його середньовічному походженні, 300-літній історії безперервної діяльності в традиціях давніх набожних банків (ломбардів), які виникли у XV-XVII століттях у цілій Європі стараннями отців францисканців та з ініціативи церковної влади. Банк Mons Pius пережив неодноразові зміни влади у Галичині, з типово середньовічної церковної інституції перетворився на сучасний ХХ-вічний банківський заклад.

Перший зал ресторану Mons Pius прикрашає вітраж Розена. Ця знахідка насправді є сенсацією в історії львівської реставрації а також гордістю всіх, хто цікавиться і захоплюється історією Львова. Сам вітраж був спроектований відомим художником Яном Генриком Розеном у 1927 році і виконаний у закладі вітражів Ф. Бялковського у Варшаві. Цей вітраж було встановлено у вікно північної нави вірменської катедри у Львові. Він був подарунком банку Mons Pius архієпископу Юзефу Теодоровичу з приводу його 25-річного ювілею єпископства на львівській кафедрі.

В 70 роках минулого століття в дворику теперішнього ресторану Mons Pius було знайдено скляні осколки, які зрештою було ідентифіковано як частини унікальної роботи Розена. Ідея реставрації вітража від самого початку виглядала цілковитою авантюрою, та все ж погодитись на неї було з одного боку викликом, а з іншого - розумінням того, що нашу історію потрібно оберігати і всіма силами намагатись відродити

У нижньому ярусі вітража знаходився герб вірменського капітулу і дати 1902 – 1927 – срібного ювілею архієпископа Юзефа Теодоровича, біля нього напис «Нашому архіпастирю Юзефові Теодоровичу». Вище у великому полі представлена сцена прийняття у заставу коштовностей і видача кредиту в банку Mons Pius у XVII столітті. В середній частині вітража розміщена сцена надання привілеїв львівським вірменам польським королем Яном ІІ Казимиром у 1654 році. Верхню частину вітражу відреставрувати не вдалось. На ній Розен зобразив постаті трьох святих Вірменської Церкви: св. Нереса – патріарха Вірменії і автора церковних гімнів, св. Сагака (Ісаака) – ечміадзинського католікоса і св. Месрота (Маштоса) – винахідника вірменського алфавіту і вірменської писемності на початку V століття.

Також першу залу прикрашає портрет одного з директорів банку Mons Pius Яна Мардиросевича. Значна більшість директорів банку були священниками, людьми глибоко віруючими, солідними, порядними і чесними, тим часом в 1890-1901 роках функції директора виконувала людина, яка призвела своїми махінаціями до найбільшого фінансового скандалу у історії банку. Цим директором був отець Ян Мардиросевич (1858-1926). Мардиросевич витратив чимало грошей на фінансові махінації, видавав значні суми на азартні ігри і на жінок. Коли забракло власних грошей, почав видавати значні суми з каси банку. Бажаючи покрити збитки, зайнявся спекуляціями нафтовими акціями. Відчуваючи безнадійність ситуації, ксьондз-банкір сам віддався у руки поліції.

Мардиросевич займався також винахідництвом. Серед його винаходів були складана парасолька, гумові пломби для вагонів, унітаз з підігрівом, бездимна піч, тощо. На сьогодні з впевненістю можна сказати, що одна з мрій отця здійснилась – в ресторані Mons Pius є бездимна піч, в котрій на дровах готуються справжні стейки.

Другий зал ресторану Mons Pius присвячений розвитку алкогольної історії у Львові. У Львові виготовленням пива і питного меду займалися майже усі міщани з часів заснування міста, але культура вживання пива розповсюдилась у XIV століття – з часу поселення німецьких колоністів. 1425 році було організовано львівський цех пивоварів. Пивовари також брали участь в обороні міста – їм належала шоста від Краківської Брами оборонна вежа. Проте історія пивоваріння у Львові не завжди носила позитивний характер - у 1527 році страшна пожежа, яка знищила значну частину готичного Львова, виникла саме на броварні.

Якщо виробляти пиво міг практично кожен міщанин, то займатись його продажем мали право тільки кілька визначених магістратом крамниць, що належали купцями-католикам. Продаж вина і горілки теж був монополізований магістратом і довгий час райці розподіляли це право тільки між собою. Серед монастирських броварів вирізнявся бровар отців єзуїтів, заснований у 1715 році на Клепарівському передмісті. Після касації ордену єзуїтів у Галичині в 1773 році губернаторство продало бровар у приватні руки, а згодом у ХІХ столітті утворилась спілка «Львівське акційне товариство броварів». Бровар виготовляв декілька ґатунків пива, які були популярними не тільки у Львові, але у й цілій Галичині. Серед них пиво «Львівське», «Марцове», «Портер», «Окоцімське». Популярним також було пиво виготовлене на інших броварах.

Горілка у середньовіччі у Львові не була так популярною як пиво – вона була дорогою і вироблялась у невеликих кількостях. У 1570 році було виготовлено лише 10 котлів оковитої. У 1689 році ціна кварти горілки (майже 1 літра) складала 2 золотих, а найбільш популярними були ґатунки під назвою – «анісова», «цинамонова», «імбирна», «ганишкова» і «цукрова». Популярність горілки у Львові з кінця XVIII століття підтримувала фірма «Ю.А. Бачевський», фабрика якої містилась на Знесінні, на Жовківській рогатці. Ця фабрика виготовляла горілки та лікери відомі не тільки у Львові і Галичині, але й у цілій Європі. У 1866-1939 їхня продукція була відзначена найвищими нагородами на міжнародних виставках у Європі (від Парижу до Москви), у Америці і навіть Австралії. Горілки Бачевського увійшли у легенду і фольклор нашого міста. Про них співали у вуличних піснях, їх пили у найвищому аристократичному товаристві і у звичайних львівських ресторанах.

Зазначимо, що історія алкоголю у Львові продовжує розвиватись і сьогодні – яскравим прикладом цього є живе пиво Mons Pius, котре може спробувати кожен з відвідувачів нашого закладу. Важливо зазначити, що смак будь-якого пива на 80% залежить від смаку води, а тому нашою особливою гордістю є той факт, що пиво Mons Pius за ретельно розробленими рецептами львівських пивоварів вариться на воді з артезіанської свердловини.

Інтер’єр третього залу прикрашають портрети відомих львів’ян, які жили і працювали в нашому місті або своїми проектами, ідеями, розумом спричинилися до його розвитку. Більшість з них також були клієнтами банку Mons Pius.

Ян Болоз-Антоневич був професором університету, засновником кафедри мистецтвознавства, автором сотень наукових статей і монографій, вихователем цілої плеяди відомих науковців. Юліан Захаревич - архітектор, людина, котра в ХІХ столітті заснувала Львівську школу архітектури, свого часу був ректором Львівсько Політехніки. Творчість Захаревича визначила магістральні шляхи архітектури Львова другої половини ХІХ століття. За його проектами були збудовані: будинок Політехніки, Галицької ощадної каси (тепер Музей етнографії), костел францишканок, а також реставровані святині Івана Хрестителя і Марії Сніжної. Випускник Мюнхенської і Флорентійської академії мистецтв, скульптор Тадеуш Баронч створив сотні скульптур і монументальних пам’ятників, які прикрашали будинки і площі нашого міста, серед них кінний пам’ятник короля Яна ІІІ Собеського у Львові і поета Адама Міцкевича в Трускавці, алегоричні фігури в оздоблені Львівської Опери. Генерал-лейтенант і кавалер ордену св. Станіслава Ян де Вітте був комендантом Кам’янець-Подільської фортеці і архітектором. Для Львова він виконав проект Домініканського костелу (1749-1764) і палацу князів Любомирських (пл. Ринок 10).

 

Серед політиків вирізняється прізвище Давида Абрагамовича, депутата Галицького сейму і президента австрійського парламенту, міністра до справ Галичини в австрійському уряді (1907-1909). Граф Леон Пінінський був намісником Галичини у 1898-1902 роках, ректором і професором Львівського університету, відомим колекціонером і меценатом. Корнелій Кшечунович походив з відомої родини земельних власників, був одним із лідерів галицького сейму, меценатом мистецтва. Фармацевт Ігнацій Лукасевич увійшов в історію Європи, як один із винахідників гасової лампи і способу дистиляції сирої нафти. Був піонером нафтового промислу у Галичині, мільйонером, громадським діячем. Інший львівський аптекар Теодор Торосевич відзначився як видатний дослідник мінеральних джерел Галичини. Дякуючи його невтомній праці були організовані такі курорти, як Трускавець, Моршин, Івонич, Немирів. Кароль Мікулі був видатним піаністом, композитором, учнем Фредеріка Шопена, організатором Львівської консерваторії і Галицького музичного товариства. Знамениту хроніку Львова «Потрійний Львів» написав львівський бургомістр Бартоломей Зиморович. Автором популярних віршів був Шимон Шимонович, останній написав свої «селянки» в кінці XVI століття, а Зиморович свою хроніку на початку XVII століття.

Ресторан-кнайпа пропонує ексклюзивне розливне пиво Mons Pius, яке розроблене спеціально для цього ресторану (подається тільки у гальбах 0,4 і 1 л). Окрім класичних сортів, заклад пропонує й фруктове пиво - яблучне, малинове, вишневе, ожинове, тощо. Для любителів м'яса є великикй вибір ковбасок, стейків, ребра та багато іншого. Будівлі ресторану понад 300 років. З цікавинок тут є майже столітній вітраж Яна Генрика Розена з Вірменського собору, відтворений зі скалок, знайдених у дворику закладу, а також галерея, яка демонструє пивоварну історію Львова.

Сучасна кнайпа складається із трьох залів, два з яких – для курців. В теплу пору року в дворику працює літній майданчик.

З 9:00 до 12:00 можна замовити "чоловічі" та "жіночі" сніданки.