На початку ХХ ст. кав’ярнi ще вважали елiтним мiсцем, перебування в якому могли собi дозволити далеко не всi. Вони служили радше людям iнтересу, приїжджим, сферам вищих урядникiв, акторам, журналiстам. Значну частину завсiдникiв кав’ярень становили емерити (пенсiонери), котрi могли не рахуватися з витратами.
В каварнях 20-х років ХХ ст. з’явилася музика, переважно вечорами, а з часом і танці. ”Власники дбали про клієнтів, обслуга була швидка і ґречніша, чимало сталих гостей тішилися кредитом, – писав сучасник. Кельнери добре знали коли і кому переказати плітки, що ширилися в місті. Льокалі ті не провадили артистично-кабаретових програм за винятком нічних програм з виступами танцівниць і співаків чи співачок нижчого ґатунку. Програми ті увійшли в життя тільки в деяких каварнях, відкритих до пізньої ночі”
Найдавнiшi кав’ярнi “Вiденська” та “Центральна” дуже змiнились, iнтер’єр їх оновився став значно елегантнiшим. А найважливiше, що з’явилося в кав’ярнях 20-х рокiв, – це музика, переважно вечорами, а з часом i танцi. На початку 1923р. кнайпи пережили весь шок економiчної депресiї. Цiни стрибали вгору щогодини.
Важко повiрити, що кава у повоєннi роки була в опалi. Анi горiлки, анi вина не бракувало, i чаю було досхочу, i зерниста iкра була студентським харчем, а от кави – катма. Тобто її можна було дiстати, приклавши якiсь зусилля, i заварити самому, але публiчного закладу, в якому б її можна було випити будь-коли, не iснувало. Пiсля вiйни кав’ярнянi традицiї були зруйнованi. Але каву продовжували пити публiчно, але…приватно. Популярними місцями, де можна було випити доброї кави були салон Арiадни Труш (доньки славетного маляра Iвана Труша), де подавали каву у вишуканих фаянсових горнятках, або помешкання Iрини Вiльде на Кривоноса, чи майстерня скульптора Теодозiї Бриж, де теж сходилися львiвськi митцi на каву.
З пiдпiлля кава вийшла щойно на початку шiстдесятих рокiв. I перша кав’ярнi вiдкрилась на вулицi Дорошенка, незабаром друга – на площi Мiцкевича. Цю останню прозвали в народi “Телевiзором” через великi просторi вiтрини. До “Телевiзора” вчащали вiдомi митцi – Анатоль Кос-Анатольський, Ростислав Братунь, Роман Iваничук, Любомир Медвiдь, Роман Безпалкiв, Богдан Стельмах та iншi.
Кнайпа на вулицi Валовiй у народi називалась “Сiльрада”, там за ширмою, де було тiльки два столики засiдали тiльки “свої”, в тому числi й письменники та журналiсти.
За матеріалами книги Ю. Винничука “Таємниці львівської кави”
Подібне:
П’ять найвідоміших ресторацій давнього Львова
Львівські кав’ярні на початку дев’яностих рокiв ХХ столiття
