На початку XX століття Львів та швейцарський Берн вважалися кондитерськими столицями Європи Першу цукерню у Львові відкрив швейцарський кондитер Домінік Андреоллі на теперішній площі Ринок ще у 1803 році.
Вона була такою популярною, що прохід від цукерні до вулиці Театральної стали називати пасажем Андреоллі. З легкої руки швейцарця цукерні почали виростати на центральних вулицях міста, наче гриби після дощу. У тогочасних газетах нерідко траплялися такі оголошення: “Цукерня Чеслава Шнайдера пропонує на карнавал: пампушки з повидлом і кремами, цукри десертні, шоколадки надівані, карамельки різного ґатунку , печиво і пас’янси. Також приймає різні замовлення на весілля, бали і забави” (Kurier Lvovski за 5 січня 1894 року). На початку двадцятого століття у газетах писали про гостру конкуренцію в цукерництві і навіть про захист крайового виробника.
У повоєнному Львові вцілілі кондитерські фабрики потроху почали налагоджувати випуск солодощів. Але якщо раніше кожна цукерня мала свої таємниці, особливий асортимент, то тепер усім керували “згори”. Окремі фабрики і цехи об’єднували у кондтрести, винаходи кондитерів однієї фабрики починали випускати і на інших фабриках Радянського Союзу. Скажімо, сучасні цукерки “Стожари” свого часу винайшли саме на “Світочі”. Але оскільки такого поняття як авторське право тоді, по суті, не було, ці цукерки донині виготовляють і на інших фабриках під назвою “Стріла”.
Існування дрібних цехів радянська влада вважала недоцільним, тож у п’ятдесятих роках у Львові лишилося лише дві кондитерські фабрики: ім. Кірова (шоколадні вироби, вафлі, мармелад, ірис та халва), “Більшовик” (карамель, борошняні вироби і драже). У 1962 році раднаргосп постановив створити фірму “Червона троянда” на базі двох львівських фабрик та Чортківської кондитерські фабрики. Але оскільки така назва пасувала більше до парфумерії, а не солодощів, буквально за два місяці фабрику перейменували у “Світоч”. Тож 3 серпня брендові “Світоч” виповнилося уже 47 років. Швидко фірмові львівські солодощі стали популярними по всьому Радянському Союзу. Цукерки “Світоча” замовляли для московської спецбази і відправляли на експорт. З наказу директора В. Наумової за 1967 рік дізнаємося, що на спецбазу замовляли цукерки “Асорті”, “Чорнослив у шоколаді”, “Ананасні”, “Тузик”, “Грильяж”… За архівними даними, у цьому році найбільшою популярність користувалися цукерки “Трюфелі”, “Столичні”, “Лісова пісня”, “Кара-Кум”, “Гуллівер”, “Мишка косолапый”, “Червоний мак”, шоколад “Чайка” та “Оленка”. Деякі з цих цукерок з ностальгією можуть згадати хіба що наші батьки, інші випускають досі. Змінюються смаки, змінюються технології виробництва, але солодощі, зроблені на “Світочі”, все одно мають неповторний, фірмовий львівський смак. Тому, скажімо, та ж “Ромашка” чи “Грильяж”, створені на “Світочі”, смакують зовсім інакше, аніж ті ж цукерки, виготовлені на будь-якій іншій фабриці.